гадючий
ГАДЮЧИЙ, а, е. 1. Прикм. до гадюка 1. Під ногами у нього лежала гадюча голівка. І палали, мов іскри, на сонці червонії очі (Л. Укр., І, 1951, 424); * Образно. Приморці озиралися на північ, де хвилину тому блиснуло гадюче око підводного човна (Кучер, Чорноморці, 1956, 232); // Такий, як у гадюки. Портрет був просто моторошний - лице гостре, як у пацюка, в обгризених віях - гадючі зелені очиці (Вас., II, 1959, 328); Гусак Розбишака теж тягне до нього свою гадючу голову (Стельмах, Кров людська... І, 1957, 126); // Такий, як гадюка. Упала тінь... Це простяглася кривава з заходу рука з гадючим знаком на манжеті (Сос., II, 1958. 440).
2. перен. Який таїть у собі небезпеку; віроломний. [Молодиця:] За віщо ото вона рідного брата отруїла?! [Баба:] Хіба відьмі треба, щоб було ще за віщо? Серце в неї таке гадюче!.. (Вас., III, 1960, 50); - Ти бачиш, який гадючий [лісник]! Ще може стріляти (Турч., Зорі.., 1950, 364).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | гадючий | гадюча | гадюче | гадючі |
Родовий | гадючого | гадючої | гадючого | гадючих |
Давальний | гадючому | гадючій | гадючому | гадючим |
Знахідний | гадючий, гадючого | гадючу | гадюче | гадючі, гадючих |
Орудний | гадючим | гадючою | гадючим | гадючими |
Місцевий | на/у гадючому, гадючім | на/у гадючій | на/у гадючому, гадючім | на/у гадючих |