глухо
ГЛУХО. 1. Присл. до глухий 2. - А чи не прийшли Глибівські чумаки додому? - проговорив [Данило] та так глухо, мов не своїм голосом (Вовчок, І, 1955, 99); Глухо гули потужні мотори (Собко, Запорука.., 1952, 3).
2. у знач. присудк. сл. Нічого не чути. Глухо скрізь, холодно, темно (Граб., 1, 1959, 358).
3. присл., розм. Щільно, наглухо. Шпунтубель складається з двох колодок (1 і 2). До колодки (1) вставляється залізко, що закріплюється клином. Підошвою цієї колодки є металева пластинка, глухо закріплена на колодці (Стол.-буд. справа, 1957, 93).
глуха
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | глуха | глухи |
Родовий | глухи | глух |
Давальний | глухі | глухам |
Знахідний | глуху | глухи |
Орудний | глухою | глухами |
Місцевий | на/у глухі | на/у глухах |
Кличний | глухо | глухи |