гойний
ГОЙНИЙ1, а, е. Який загоює пошкодження на тілі; цілющий. - Є у нас м'які завої і бальзам на рану гойний, там на вежі біла постіль вже давно на вас чекає (Л. Укр., І, 1951, 433); * Образно. Милий, тихий, гойний для втомленої душі божественний краєвид (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 547).
ГОЙНИЙ2, а, е, розм. Щедрий, багатий. Його жінка була непоміркована, розтратлива, любила розкіш та шикарне гойне життя й сипала грішми, як половою (Н.-Лев., IV, 1956, 229); Стрілася [Марія] з життям, гойним на поневіряння, злидні і муки (Рибак, Час.., 1960, 84).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | гойний | гойна | гойне | гойні |
Родовий | гойного | гойної | гойного | гойних |
Давальний | гойному | гойній | гойному | гойним |
Знахідний | гойний, гойного | гойну | гойне | гойні, гойних |
Орудний | гойним | гойною | гойним | гойними |
Місцевий | на/у гойному, гойнім | на/у гойній | на/у гойному, гойнім | на/у гойних |