горбатий
ГОРБАТИЙ, а, е. 1. Який має горб, горби; вкритий горбами (у 1 знач.). Відтоді, як передові частини перейшли кордон і зникли за горбатими висотами чужої землі, минуло вже кілька днів (Гончар, І, 1954, 3); // У вигляді горбика, з горбиком; вигнутий горбом. Ніс [у діда] здоровий, горбатий, лоб високий, переписаний трьома зморшками (Мирний, І, 1954, 165); Кудрейко встиг помітити широчезні крила й горбатий, хижий дзьоб шуліки (Донч., II, 1956, 276).
2. З горбом (про людину). Іде позад мене якийсь панок, горбатий, головатий, як сова (Фр., І, 1955,371); В такій позі він дивно скидався на горбату людину (Вільде, Сестри.., 1958, 159); // у знач. ім. горбатий, того, ч.; горбата, тої, ж. Той, хто має горб (про людину).
@ Притуляти (притулити) горбатого до стіни - говорити щось недоречне, нелогічне. [Маруся:] Ти вже почнеш чорт батька зна що вигадувать та притулять горбатого до стіни! (Кроп., І, 1958, 90).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | горбатий | горбата | горбате | горбаті |
Родовий | горбатого | горбатої | горбатого | горбатих |
Давальний | горбатому | горбатій | горбатому | горбатим |
Знахідний | горбатий, горбатого | горбату | горбате | горбаті, горбатих |
Орудний | горбатим | горбатою | горбатим | горбатими |
Місцевий | на/у горбатому, горбатім | на/у горбатій | на/у горбатому, горбатім | на/у горбатих |