гуцнути
ГУЦНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех., розм. 1. Однокр. до гуцати. Гуцнув [Павло Катрю] ще й у хаті аж до стелі, раз і вдруге (Кучер, Трудна любов, 1960, 298); Машина гуцнула на повороті, технік стукнувся потилицею об кабіну (Вітч., 1, 1947, 10).
2. Упасти з великою силою, створюючи шум. Мар'ян.. так штовхнув свого свата в запалі груди, що той поточився й гуцнув на землю (Чорн., Визвол. земля, 1959, 188).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | гуцну | гуцнемо |
2 особа | гуцнеш | гуцнете |
3 особа | гуцне | гуцнуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | гуцнув | гуцнули |
Жіночий рід | гуцнула | |
Середній рід | гуцнуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | гуцнімо | |
2 особа | гуцни | гуцніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | гуцнувши |