двічі
ДВІЧІ, присл. 1. Два рази. Лінивий двічі ходить, скупий двічі платить (Укр.. присл.., 1955, 164); Двічі на рік пишні квіти Та не процвітають; В життю [житті] літа найкращії Двічі не бувають (Л. Укр., І, 1951, 12); Блиснуло двічі тут підряд, і грохнув грім (Тич., II, 1957, 57).
2. Взяти два рази (про множення); // рідко. У два рази. Я не знав, як її [квітку] звати - і від того вона двічі мені миліша (Коцюб., II, 1955, 290).
@ Як двічі два [чотири]; Як двічі взяти по два - дуже просто, цілком зрозуміло. Ми йдем, ми дійдем до мети. Це так, як двічі два - чотири (Сос., І, 1957, 413); І легко йти було, мов через луки, І ясно все, як двічі взять по два (Рад. Укр., 14.Х 1959, 3).