енклітика
ЕНКЛІТИКА, и, ж,, лінгв. Позбавлене власного наголосу слово, що стоїть після наголошеного і утворює разом з ним фонетичне ціле, об'єднане спільним наголосом. Слово, з належними до нього «проклітиками» та «енклітиками», в живому потоці мови входить, як відомо, до складу ритмічної групи як частина ще більшої ритмомелодичної одиниці (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 152).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | енклітика | енклітики |
Родовий | енклітики | енклітик |
Давальний | енклітиці | енклітикам |
Знахідний | енклітику | енклітики |
Орудний | енклітикою | енклітиками |
Місцевий | на/у енклітиці | на/у енклітиках |
Кличний | енклітико | енклітики |