естопель
ЕСТОПЕЛЬ, -я, ч., юр. Правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на які-небудь факти для обґрунтування своїх домагань (напр., на судове рішення, винесене раніше); застосовується також у міжнародному праві. // Доктрина, згідно з якою суб’єкт міжнародного права не може відмовлятися від істинності заяви, зробленої раніше уповноваженим представником, або від існування факту, стосовно якого висловлювання або поведінка такого представника привело до його ясності; відповідно до практики міжнародних трибуналів заява про факт, що може розглядатися як естопель, повинна бути: ясною і недвозначною; вільною, беззастережною і санкціонованою.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | естопель | естопелі |
Родовий | естопеля | естопелів |
Давальний | естопелеві, естопелю | естопелям |
Знахідний | естопель | естопелі |
Орудний | естопелем | естопелями |
Місцевий | на/у естопелі | на/у естопелях |
Кличний | естопелю | естопелі |