заскиглити
ЗАСКИГЛИТИ, лю, лиш, док. 1. Почати скиглити; завищати (про собак і т. ін.). - А що - вовк добре заскиглив? - шепнув дідок на вухо Йванові і засміявся (Коцюб., І, 1955, 349); Лиско на радощах заскиглив, поставив передні лапи Яремі на коліна - потягнувся до нього мордою (Кочура, Зол. грамота, 1960, 454); // Почати жалібно що-небудь говорити, надокучливо скаржитися (про людей). Обвела [Катря] упертими, тоскними очима хату й заскиглила: - Ой нудно мені, тоскно... (Вас., І, 1959, 301); - Я без мами не хочу, - вже крізь сльози заскиглив хлопчик (Коп., Подарунок, 1956, 25); // Почати скиглити, видавати звуки, що нагадують жалібний плач (про птахів). Заскиглила сова у верховіттю (Фр., VIII, 1952, 405); В німій тиші нервово зачахкала машина на катері, жалібно заскиглила довгокрила чайка (Панч, 1, 1956, 72); // Почати вити (про вітер і т. ін.). Холод повіяв, вітри заскиглили, Як часом голодні звірі у нетрях (Коцюб., 1, 1955, 429).
2. перен. Почати видавати одноманітні високі і різкі звуки (про які-небудь предмети). Потяг смикнувся і рушив, заскигливши знову своїми немазаними колесами (Досв., Вибр., 1959, 36); Ось народ допав до першої придорожньої криниці. Заскиглив журавель, відро пішло по руках (Вільде, Сестри.., 1958, 268); Брязнув ключ, заскиглили іржаві засуви (Кач., II, 1958, 69).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заскиглю | заскиглимо |
2 особа | заскиглиш | заскиглите |
3 особа | заскиглить | заскиглять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | заскиглив | заскиглили |
Жіночий рід | заскиглила | |
Середній рід | заскиглило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заскиглімо | |
2 особа | заскигли | заскигліть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | заскигливши |