здивований
ЗДИВОВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до здивувати. Діти - хлопчик і дівчинка - здивовані незвичайною обстановою, шептались поміж себе (Коцюб., II, 1955, 165); Дядько був немало здивований з нашого візиту (Минуле укр. театру, 1953, 29); «Тому тебе багато й є, що тебе ніхто не п'є», казали колись чумаки, здивовані тим, що воли їхні не п'ють води з моря (Гончар, II, 1959, 58).
2. у знач. прикм. Який виражає здивування. Петро стояв і не зводив з Шестірного своїх здивованих очей (Мирний, І, 1954, 354); Федір Стрипський пильним здивованим поглядом подивився на дочку (Скл., Карпати, II, 1954, 180); // Сповнений здивування; який містить у собі здивування. - А коли я, Грицьку, скажу, що ти нам потрібний сьогодні? Що ти на це? І на Саранчукове здивоване запитання - на що саме потрібен, поділився [Федір Іванович] з ним своїми міркуваннями (Головко, II, 1957, 492).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | здивований | здивована | здивоване | здивовані |
Родовий | здивованого | здивованої | здивованого | здивованих |
Давальний | здивованому | здивованій | здивованому | здивованим |
Знахідний | здивований, здивованого | здивовану | здивоване | здивовані, здивованих |
Орудний | здивованим | здивованою | здивованим | здивованими |
Місцевий | на/у здивованому, здивованім | на/у здивованій | на/у здивованому, здивованім | на/у здивованих |