калачик
КАЛАЧИК, а, ч. 1. Зменш. до калач. Обносять [частують] якимись сухими калачиками, печеними для економії вдома з 2 сорту муки (Коцюб., III, 1956, 425).
2. у знач. присл. калачиком. Як калачик; на зразок кільця. Коси калачиком лежали на голові (Мирний, III, 1954, 176); В кімнаті на ліжку, згорнувшись калачиком, міцно спить Яринка (Кучер, Трудна любов, 1960, 364).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | калачик | калачики |
Родовий | калачика | калачиків |
Давальний | калачикові, калачику | калачикам |
Знахідний | калачик | калачики |
Орудний | калачиком | калачиками |
Місцевий | на/у калачику | на/у калачиках |
Кличний | калачику | калачики |