ключник
КЛЮЧНИК, а, ч. 1. заст. Той, хто мав ключі від комор панського маєтку, економії тощо й розпоряджався продуктовими запасами. Отак-то з того часу Прокіп Іванович став прикажчиком, а я ключником (Стор., І, 1957, 187); Серед адміністрації князівського господарства [Русі] були.. і ключники, які відали сільським господарством (Іст. УРСР, І, 1953, 64).
2. рідко. Те саме, що ключар 1. Мовчазний ключник [в'язниці] одімкнув дверцята до одної комірки, а після того, як я увійшов, хутко зачинив їх (Досв., Вибр., 1959, 112).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ключник | ключники |
Родовий | ключника | ключників |
Давальний | ключникові, ключнику | ключникам |
Знахідний | ключника | ключників |
Орудний | ключником | ключниками |
Місцевий | на/у ключнику, ключникові | на/у ключниках |
Кличний | ключнику | ключники |