кмітити
КМІТИТИ, кмічу, кмітиш, рідко КМЕТИТИ, кмечу, кметиш і КМІТУВАТИ, рідко КМЕТУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. Те саме, що міркувати; розмірковувати. Сіла вона та й кмітить; вона сподівалась, чи не над'їде хто та підвезе її до другого села (Н.-Лев., III, 1956, 210); Все на один лад кметуючи, дійшли вони до Волоської (Свидн., Люборацькі, 1955, 26); - Як би вислизнути з-під ласкавої опіки [отамана]? - кмітували [друзі] (Кач., II, 1958, 372); // Розуміти, тямити. Уже дитина кметить (Сл. Гр.).
2. за ким - чим, діал. Спостерігати, стежити. Радюк не зводив очей з Ольги й кмітив за нею (Н.-Лев., І, 1956, 548).
3. діал. Зауважувати, помічати. З тим я й поїхав, а вже кмітую у що мій Савка аж горить з нетерплячки (Фр., II, 1950, 42).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кмічу | кмітимо |
2 особа | кмітиш | кмітите |
3 особа | кмітить | кмітять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кмітитиму | кмітитимемо |
2 особа | кмітитимеш | кмітитимете |
3 особа | кмітитиме | кмітитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | кмітив | кмітили |
Жіночий рід | кмітила | |
Середній рід | кмітило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кмітімо | |
2 особа | кміти | кмітіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | кмітячи | |
Минулий час | кмітивши |