контур
КОНТУР, у, ч. 1. Лінія, що окреслює форму предмета; обрис. М'які, делікатні контури її обличчя вирівнялись, стали ще лагіднішими (Коцюб., І, 1955, 48); На горі за ставком завмерли химерні контури верхів дерева, мов на горельєфі група сонних людей (Вас., І, 1959, 270); В ранковій імлі бовваніли суворі контури вкритих тайгою гір (Донч., III, 1956, 81); // Графічне окреслення предмета. Полотна Самокиша виконані в улюбленій ним.. манері, з чітким обрисуванням контурів (Мист., 5, 1957, 7).
2. контура, спец.. Замкнений ланцюг провідників. Основним елементом радіотехнічних пристроїв є коливальний контур (Курс фізики, III, 1956, 224); Контур замкненого провідника.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | контур | контури |
Родовий | контуру | контурів |
Давальний | контурові, контуру | контурам |
Знахідний | контур | контури |
Орудний | контуром | контурами |
Місцевий | на/у контурі | на/у контурах |
Кличний | контуре | контури |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | контур | контури |
Родовий | контура | контурів |
Давальний | контурові, контуру | контурам |
Знахідний | контур | контури |
Орудний | контуром | контурами |
Місцевий | на/у контурі | на/у контурах |
Кличний | контуре | контури |