косиця
КОСИЦЯ, і, ж. 1. Зменш.-пестл. до коса1. Коли вона говорила, косиці її метлялися в повітрі (Собко, Скеля.., 1961, 57); О. Сергій, низенький, з рудими, рідкими косицями, викинув з рота декілька деренчливих слів (Чумак, Черв. заспів, 1956, 145); * Образно. Повилазили з села до ставу зелені сивуваті верби й посхилялись косицями в воду (Барв., Опов.., 1902, 156).
2. бот., розм. Те саме, що вуса 3. А в пшениці золоті косиці (Сл. Гр.).
3. розм. Квітка, якою заквітчуються. Ой зацвіли черешеньки, зацвіли косиці (Сл. Гр.).
4. рідко. Загнуте перо у хвості птаха. Сидить півень на криниці, спустив крильця ще й косиці (Сл. Гр.).
5. діал. Цівка. Теля почало кидатися, поки гаряча кров косицею била з його рани (Фр., IV, 1950, 202).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | косиця | косиці |
Родовий | косиці | косиць |
Давальний | косиці | косицям |
Знахідний | косицю | косиці |
Орудний | косицею | косицями |
Місцевий | на/у косиці | на/у косицях |
Кличний | косице | косиці |