кочовий
КОЧОВИЙ, а, е. Який кочує (про народ, плем'я тощо); мандрівний. Півтори тисячі років тому заявляються у приазовських степах грецькі факторії, висунуті для торгівлі з кочовими народами (Дмит., Наречена, 1959, 23); Всі вони [скіфи] були об'єднані під владою сильних кочових племен (Іст. СРСР, І, 1956, 15); // Власт. кочовикам; неосілий. Всі листи від 1877 до 1881 р. пропали в тривожних роках мого кочового життя (Фр., XVI, 1955, 366); // Признач. для проживання кочовиків. Кочовий намет; // Пов'язаний з частою зміною пасовища, місця годівлі (про тварин, птахів). Відгіннопасовищне тваринництво прийшло на зміну кочовому (Ек. геогр. СРСР, 1957, 72).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | кочовий | кочова | кочове | кочові |
Родовий | кочового | кочової | кочового | кочових |
Давальний | кочовому | кочовій | кочовому | кочовим |
Знахідний | кочовий, кочового | кочову | кочове | кочові, кочових |
Орудний | кочовим | кочовою | кочовим | кочовими |
Місцевий | на/у кочовому, кочовім | на/у кочовій | на/у кочовому, кочовім | на/у кочових |