кульмінаційний
КУЛЬМІНАЦІЙНИЙ, а, е. Прикм. до кульмінація 2; // Який є кульмінацією. Голос Владка не дійшов іще до кульмінаційного пункту своєї шкали (Фр., VI, 1951, 276); Зламаний олівець, певно, був тією кульмінаційною точкою, з якої одразу почало спадати його гостре нервове збудження (Кучер, Трудна любов, 1960, 381); Скупими мазками подає письменник кульмінаційний момент мініатюри, створюючи колоритний, суворо правдивий епізод з дитячого життя (Рад. літ-во, 2, 1958, 31).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | кульмінаційний | кульмінаційна | кульмінаційне | кульмінаційні |
Родовий | кульмінаційного | кульмінаційної | кульмінаційного | кульмінаційних |
Давальний | кульмінаційному | кульмінаційній | кульмінаційному | кульмінаційним |
Знахідний | кульмінаційний, кульмінаційного | кульмінаційну | кульмінаційне | кульмінаційні, кульмінаційних |
Орудний | кульмінаційним | кульмінаційною | кульмінаційним | кульмінаційними |
Місцевий | на/у кульмінаційному, кульмінаційнім | на/у кульмінаційній | на/у кульмінаційному, кульмінаційнім | на/у кульмінаційних |