ловчий
ЛОВЧИЙ, а, е. 1. Стос. до ловів. І пал рибальства благородний У грудях так шалено цвів, Що я й синів, і зеленів, - А все в човні стирчав з Ігнатом, У ловчій пристрасті співбратом (Рильський, Поеми, 1957, 180); // Признач. для знищення шкідників сільськогосподарських культур. Для знищення гусениць яблуневої плодожерки.. треба накладати на дерева ловчі пояси (Колг. Укр., 5, 1958, 39); Для короїдів лісники готують принаду - ловчі дерева (Донч., Вибр., 1948, 256); Ловчі купи розміщують ранньою весною по краях бавовникового поля (Техн. культ., 1956, 265).
2. у знач. ім. ловчий, чого, ч. Особа, що займалася у бояр, поміщиків різними видами полювання, головним чином полюванням з собаками. Мчали всі на білих конях, Наче буря. Поспішали Піші ловчії з хортами (Л. Укр., IV, 1954, 169); Коли ловчі можайського князя виїжджали на полювання, Колоцький нападав на них, бив, відбирав у них соколів і собак (Іст. СРСР, І, 1956, 105); Ловчий був, Люб'язний кавалер, людина знаменита! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 81); // У стародавній і Московській Русі - придворний, який відав князівським або царським полюванням.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | ловчий | ловча | ловче | ловчі |
Родовий | ловчого | ловчої | ловчого | ловчих |
Давальний | ловчому | ловчій | ловчому | ловчим |
Знахідний | ловчий, ловчого | ловчу | ловче | ловчі, ловчих |
Орудний | ловчим | ловчою | ловчим | ловчими |
Місцевий | на/у ловчому, ловчім | на/у ловчій | на/у ловчому, ловчім | на/у ловчих |