медівник
МЕДІВНИК, а, ч. 1. Те саме, що медяник, [2-й чоловік:] Подивився б ти, як він було увійде у хату, то так дітвора і вкриє його: тому медівника дасть, тому бублика, іншому копійку... (Кроп., І, 1958, 479); [Бабуся:] Зрозумійте, маю свято, А роботи ще багато... Чи спеклись медівники, Чи готові пиріжки? (Олесь, Вибр., 1958, 486); * У порівн. Голубив [капітан] її словами, як медівниками (Черемш., Тв., 1960, 181).
2. бот., діал. Підмаренник.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | медівник | медівники |
Родовий | медівника | медівників |
Давальний | медівникові, медівнику | медівникам |
Знахідний | медівник | медівники |
Орудний | медівником | медівниками |
Місцевий | на/у медівнику | на/у медівниках |
Кличний | медівнику | медівники |