мовник
МОВНИК, а, ч., розм. 1. Те саме, що мовознавець. Мовник.. диктує друкарці переклад з російської (Кундзич, Діези.., 1956, 7).
2. Викладач мови і літератури в школі; викладач мови в інституті. Що ж до знань, то за порадами до Жежери звертались не тільки два біологи, а й мовник Валентина Іванівна (Мушк., Чорний хліб, 1960,180); "Треба ж учительці мови прилучатися завжди до багатющого народного джерела", - пам'ятала вона вимогу свого інститутського лектора-мовника (Крот., Сини.., 1948. 282).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | мовник | мовники |
Родовий | мовника | мовників |
Давальний | мовникові, мовнику | мовникам |
Знахідний | мовника | мовників |
Орудний | мовником | мовниками |
Місцевий | на/у мовнику, мовникові | на/у мовниках |
Кличний | мовнику | мовники |