мовчання
МОВЧАННЯ, я, с . 1. Дія за знач. мовчати. Минуло кілька хвилин в мовчанні (Л. Укр., III, 1952, 696); Мовчання тривало довго (Собко, Стадіон, 1954, 34); Маю надію скоро побачитись з Вами і тоді вже спокутую всі гріхи свої перед Вами за довге мовчання (Коцюб., III, 1956, 315); П'ятсот добровольців з морської піхоти.. сиділи в мовчанні, У хвилях зникали причали Гамані (Нагн., Пісня.., 1949, 55).
2. перен. Відсутність публічних висловлювань про кого-, що-небудь, друкованих творів у який-небудь період.
Обходити (обминати) мовчанням - не згадувати про кого-, що-небудь; замовчувати щось. Журнал ["Літературно-науковий вісник"] обходив мовчанням російських декадентів і популяризував реалістів кінця XIX - початку XX ст. (Рад. літ-во, 5, 1958, 108).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | мовчання | мовчання |
Родовий | мовчання | мовчань |
Давальний | мовчанню | мовчанням |
Знахідний | мовчання | мовчання |
Орудний | мовчанням | мовчаннями |
Місцевий | на/у мовчанні | на/у мовчаннях |
Кличний | мовчання | мовчання |