монодія
МОНОДІЯ, -ї, ж. 1. Одноголосий спів (сольний, а також груповий в унісон або октаву). 2. У Древній Греції монодією називали спів одного співака в супроводі авлоса, кіфари або ліри. 3. Італійські музичні теоретики 17-го ст. застосовували цей термін до будь-якого твору, написаному для голосу з інструментальним супроводом. // Стиль сольного співу з гомофонним супроводом, який склався в Італії в 16-му ст. і який викликав до життя ряд нових форм: арію, речитатив, оперу, кантату та ін. 4. У візантійській літературі монодія – «плач», твір, присвячений опису трагічної події у формі жалобної оди. 5. Вокальна партія твору для голосу з інструментальним супроводом. 6. Сольний або одноголосий хоровий спів без акомпанементу. 7. Стиль італійської музики початку 17-го ст., для якого типова перевага мелодії над простим акордовим супроводом.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | монодія | монодії |
Родовий | монодії | монодій |
Давальний | монодії | монодіям |
Знахідний | монодію | монодії |
Орудний | монодією | монодіями |
Місцевий | на/у монодії | на/у монодіях |
Кличний | монодіє | монодії |