монолітний
МОНОЛІТНИЙ, а, е. 1. Прикм. до моноліт; який є монолітом. Він вказував на колони монолітного мармуру, що підіймалися обабіч (Гончар, І, 1954, 265); // Суцільний. Безкаркасні стіни.. можна робити монолітними або класти з дрібноштучних елементів, заготовлених заздалегідь (Колг. Укр., 4, 1958, 13).
2. перен. Міцно згуртований, об'єднаний. В монолітній сім'ї радянських народів.. український народ.. досяг небувалого піднесення й розквіту (Тич., III, 1957, 430); // Цілісний, суцільний. Не можна, звичайно, ні для IX ст., ні навіть для часу, що передував йому, уявляти східне слов'янство як щось цілком монолітне в побутовому або в мовному відношенні (Пит. походж. укр. мови, 1956, 109).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | монолітний | монолітна | монолітне | монолітні |
Родовий | монолітного | монолітної | монолітного | монолітних |
Давальний | монолітному | монолітній | монолітному | монолітним |
Знахідний | монолітний, монолітного | монолітну | монолітне | монолітні, монолітних |
Орудний | монолітним | монолітною | монолітним | монолітними |
Місцевий | на/у монолітному, монолітнім | на/у монолітній | на/у монолітному, монолітнім | на/у монолітних |