навпростець
НАВПРОСТЕЦЬ, НАПРОСТЕЦЬ, присл. 1. По прямій лінії, найкоротшим шляхом, не по дорозі. Остап ішов навпростець, минаючи вузькі, криві стежки, протоптані товаром і пастухами (Коцюб., І, 1955, 338); Двоє червоних партизанів брели полем напростець до битого шляху (Ле, Ю. Кудря, 1956, ЗО).
2. перен. Без натяків, відверто, прямо. Деякі сміліші, так ті так, напростець, стануть казати: - Оксано! Я тебе полюбив..! (Кв.-Осн., II, 1956, 427); Я не витримала і запитала [Маню] навпростець: - А куди і чому ви збираєтесь виїжджати? (Вільде, Троянди.., 1961, 125); Дорош не витримав і вирішив повести із Сергієм розмову, як то кажуть, навпростець (Тют., Вир, 1960, 161).