накричати
НАКРИЧАТИ, чу, чиш, док. 1. неперех., на кого. Різким, підвищеним голосом вилаяти кого-небудь. Настя накричала на нього, щоб він не встрявав у бабську роботу (Коцюб., І, 1955, 53); - Заснеш ти сьогодні чи ні, бісова дитино? - накричала на неї Олена (Тют., Вир, 1964, 104).
2. перех., перев. із сл. вуха, голова і т. ін. Довго і сильно кричачи, стомити кого-небудь. - Так накричали, наверещали мені вуха своїми піснями, аж в голові гуде (Н.-Лев., І, 1956, 138); Прибігла якась цокотуха-перекупка, заверещала, накричала Прісьці повну голову (Л. Янов., І, 1959, 291).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | накричу | накричимо |
2 особа | накричиш | накричите |
3 особа | накричить | накричать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | накричав | накричали |
Жіночий рід | накричала | |
Середній рід | накричало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | накричімо | |
2 особа | накричи | накричіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | накричавши |