невість
НЕВІСТЬ, НЕВІТЬ, присл., розм. Те саме, що невідь. Онилька вже й не рада була, що з дурного розуму розпустила язика - все Явдосі розказала про діло,.. ще невість що наплете на їх, на неї (Григ., Вибр., 1959, 51); - Ну, чи не гріх, не стид невість чого кричать? (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 93); Кусали [бджоли] її і тим робили часом з любенького личенька невіть що (Вовчок, І, 1955, 340); - І досі його [діда] нема?- дивується Марко.- Нема, не приїхав. Може, заблудився у тій столиці й невіть куди заїхав? (Стельмах, Правда.., 1961, 442).