недужий
НЕДУЖИЙ, а, е. 1. Який хворіє; хворий. Маруся сама була в хаті, сиділа на лаві, хитаючи в обіймах недужу свою дитинку (Вовчок, І, 1955, 241); * У порівн. Я все ще лежав, ніби недужий (Фр., IV, 1950, 17); // у знач. ім. недужий, жого, ч.; недужа, жої, ж. Хвора людина. Хіба треба у недужого питати, чи бажає він здоровля [здоров'я] мати (Номис, 1864, №. 13922); - Що у вас болить? - ластівкою припадала вона коло недужої (Коцюб., І, 1955, 14).
2. рідко. Який не має великої фізичної сили; слабкий, безсилий. Та воли ж мої недужі, Та вивезіть мене з калюжі (Укр.. думи.., 1955, 212); // Слабкий щодо сили вияву (про голос). - Вже пора б і цибулю прополоти на городі, - сказала недужим голосом мати (Коп., Хата хлопчика.., 1957, 7).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | недужий | недужа | недуже | недужі |
Родовий | недужого | недужої | недужого | недужих |
Давальний | недужому | недужій | недужому | недужим |
Знахідний | недужий, недужого | недужу | недуже | недужі, недужих |
Орудний | недужим | недужою | недужим | недужими |
Місцевий | на/у недужому, недужім | на/у недужій | на/у недужому, недужім | на/у недужих |