незвичайно
НЕЗВИЧАЙНО. Присл. до незвичайний. Незвичайно вітер свище серед потоптаних могил (Уп., Вірші.., 1957, 14); Бійці заніміли, вражені: так незвичайно, моторошно, дико вирвалася та пісня серед цієї крові, вогню й загального напруження (Гончар, III, 1959, 147); Все на цій постаті свідчило про незвичайно скромний її спосіб життя (Фр., VI, 1951, 162); - Я вже сьогодні йому й руки не подала, - каже раз мати, - вирядивши Саєнка. - Незвичайно зробили... Саєнко - чоловік як слід (Мирний, І, 1949, 199); // у знач. присудк. сл. Не прийнято. Якби її воля, привчилася б і письма: так тогді-бо незвичайно було, щоб дівка та вміла читати (Кв.-Осн., II, 1956, 312); - Зміркуй лише сама: дізнатись можуть люди... Неслава, поговір - і що з тобою буде? Отак любитися - це ж незвичайно, гріх! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 245).