неохота
НЕОХОТА, и, ж., розм. 1. Те саме, що небажання. Вони тепер не показували надто виразно своєї неохоти і виповнювали розпорядження молодого провідника (Фр., VI, 1951, 11); Повгрівалися [заробітчани] за ніч у соломі, вранці з неохотою підводилися (Горд., II, 1959, 176).
2. у знач. присудк. сл., з інфін. Немає бажання робити що-небудь. Гарно ти граєш, та танцювати неохота! (Укр.. присл.., 1955, 231); - Видно, що тобі неохота розказувати, то й не треба (Чаб., Тече вода.., 1961, 146).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | неохота | неохоти |
Родовий | неохоти | неохот |
Давальний | неохоті | неохотам |
Знахідний | неохоту | неохоти |
Орудний | неохотою | неохотами |
Місцевий | на/у неохоті | на/у неохотах |
Кличний | неохото | неохоти |