неповинний
НЕПОВИННИЙ, а, е. Який не має за собою якої-небудь вини; непричетний до злочину і т. ін.; невинний. Не здогадався [Славко] сказати матері, що він, довідавшися від Броні про ті інтимні гріхи, простив їй, бо переконався, що вона неповинна (Март., Тв., 1954, 448); [Хмельницький:] А хто забув з вас неповинних дітей, яких шляхтичі палили на згарищах домів наших? (Корн., І, 1955, 236); * Образно. Вкраїно! Мій любий краю неповинний! За що тебе господь кара, Карає тяжко? (Шевч., II, 1963, 378); // Щирий, чистий; невинний. Горпина полюбила його, полюбила усім своїм неповинним серцем (Мирний, І, 1954, 218).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | неповинний | неповинна | неповинне | неповинні |
Родовий | неповинного | неповинної | неповинного | неповинних |
Давальний | неповинному | неповинній | неповинному | неповинним |
Знахідний | неповинний, неповинного | неповинну | неповинне | неповинні, неповинних |
Орудний | неповинним | неповинною | неповинним | неповинними |
Місцевий | на/у неповинному, неповиннім | на/у неповинній | на/у неповинному, неповиннім | на/у неповинних |