нерозкаяний
НЕРОЗКАЯНИЙ, а, е. Який не розкаявся. А як жахав нерозкаяний вільнодумець Пушкін сослуживців своїх страшними розмовами в Кишиневі! (Рильський, III, 1956, 190); Й очима не повів батько в синів бік. Лише відступив од дверей, не прихиливши їх, - у такий спосіб запросив нерозкаяного сина забиратися з директорського кабінету геть (Шовк., Людина.., 1962, 277); // Який не виражає каяття, розкаяння. Однак я сього не роблю, бо маю взагалі нерозкаяну натуру (Л. Укр., V, 1956, 283); - Спідлоба він у тебе дивиться, Мотре... Батьківським нерозкаяним поглядом (Гончар, І, 1959, 8).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | нерозкаяний | нерозкаяна | нерозкаяне | нерозкаяні |
Родовий | нерозкаяного | нерозкаяної | нерозкаяного | нерозкаяних |
Давальний | нерозкаяному | нерозкаяній | нерозкаяному | нерозкаяним |
Знахідний | нерозкаяний, нерозкаяного | нерозкаяну | нерозкаяне | нерозкаяні, нерозкаяних |
Орудний | нерозкаяним | нерозкаяною | нерозкаяним | нерозкаяними |
Місцевий | на/у нерозкаяному, нерозкаянім | на/у нерозкаяній | на/у нерозкаяному, нерозкаянім | на/у нерозкаяних |