оболок
ОБОЛОК, а, ч., заст., поет. 1. Хмара, хмарина. Оболок темний, розлитий довкола, раптом прорвався і в чистому небі розвіявся легко (Зеров, Вибр., 1966, 238); А ось і ти ідеш. Пізнала, засвітилась І на плече мені, зомлівши, похилилась, Немов після грози веселка в чистім полі На світлий оболок (Вирган, В розп. літа, 1959, 107); Вгорі крізь пелехаті оболоки несміливо пробивалася одна зірочка (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 213).
2. тільки мн. Небесна блакить. Ранок був ясний-найясний.., сонечко зіходило, жайворонки співали під оболоками (Вовчок, І, 1955. 349).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | оболок | оболоки |
Родовий | оболока | оболоків |
Давальний | оболокові, оболоку | оболокам |
Знахідний | оболок | оболоки |
Орудний | оболоком | оболоками |
Місцевий | на/у оболоку | на/у оболоках |
Кличний | оболоку | оболоки |