ображений
ОБРАЖЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ображати. Покірний син на цей раз не стерпів, ображений і обурений старосвітськими докорами, доводив матері (Горд., II, 1959, 216); Ображений королем Лаврентій погано спав (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 564); // у знач. прикм . - Ну, досить!.. А то ви і справді розсердитесь! Я бачу вже у вас на губах усміх ображеної гідності (Хотк., І, 1966, 40); Він заскрипів зубами, ображене самолюбство пекло його серце (Донч., V, 1957, 379).
2. у знач. прикм. Який виражає образу. [Марція:] Ось випий, се на серце дуже добре. (Подає маленький слоїчок Йоганні, тая не бере.. Марція з ображеним видом хоче сховати слоїчок у мішечок) (Л. Укр., III, 1952, 179); Хтось потяг Дракавиченка в гущу і якийсь час було чутно його ображений голос (Багмут, Опов., 1959, 20).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | ображений | ображена | ображене | ображені |
Родовий | ображеного | ображеної | ображеного | ображених |
Давальний | ображеному | ображеній | ображеному | ображеним |
Знахідний | ображений, ображеного | ображену | ображене | ображені, ображених |
Орудний | ображеним | ображеною | ображеним | ображеними |
Місцевий | на/у ображеному, ображенім | на/у ображеній | на/у ображеному, ображенім | на/у ображених |