обімлівати
ОБІМЛІВАТИ і рідко ОБОМЛІВАТИ, аю, аєш, недок., ОБІМЛІТИ і рідко ОБОМЛІТИ, ію, ієш, док., розм. 1. Слабнути до втрати свідомості під впливом якого-небудь сильного почуття. Слідом за нею вийшли Павло з Катрею, і Оленка мало не обімліла (Кучер, Трудна любов, 1960, 215); // Завмирати на якусь мить від чого-небудь несподіваного (переляку, здивування і т. ін.). Бурсаки глянули туди й обімліли.. У кімнату всунули, ніби з шпиталю повиходивши.., побиті звечора каменотеси (Вас., І, 1959, 243); Глянув [Матвій] на свою скриньку - і обімлів. Ні сліду від неї (Ірчан, II, 1958, 265); Усі так і глянули на греблю. Та й обімліли: з горба вниз до греблі галопом неслись козаки (Головко, II, 1957, 339); Дивляться дівчата, аж на Туровій Кручі князь на сивому коні. Так і обомліли (П. Куліш, Вибр., 1969, 250).
2. Втрачати здатність до руху; терпнути, клякнути (про частини тіла). Ноги обімліли.
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | обімліваю | обімліваємо |
2 особа | обімліваєш | обімліваєте |
3 особа | обімліває | обімлівають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | обімліватиму | обімліватимемо |
2 особа | обімліватимеш | обімліватимете |
3 особа | обімліватиме | обімліватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | обімлівав | обімлівали |
Жіночий рід | обімлівала | |
Середній рід | обімлівало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | обімліваймо | |
2 особа | обімлівай | обімлівайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | обімліваючи | |
Минулий час | обімлівавши |