одинець
ОДИНЕЦЬ, нця, ч. 1. Те саме, що одинак 1-3. [Мирон:] У досконального пана єсть своя дворянська громада, у мужика своя громада, а ми, так звані чиновники, нічого того не маємо, живемо одинцями кожен сам собі, по-своєму!.. (К.-Карий, II, 1960, 111); - Скажу про себе... Одинець... Ну, що з такого мізерного життя? Пустка. Ні ти ні до кого, ні до тебе ніхто (Добр., Очак. розмир, 1965, 96); Приходить Остап додому, а батько й мати його питають - бо, сказано, одинець, дитина - то в вічі їй дивляться і зараз вже постережуть усе (Вовчок, І, 1955, 327).
2. мисл. Стара тварина, що веде самотній спосіб життя. А в нас якраз було уряджено облаву у Налібоччині на дикі кабани. Був з паном Рейтаном тут випадок страшний, Що ледве одинець біди йому не скоїв, Та зручним пострілом він звіра заспокоїв (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 240).
3. у знач. присл. одинцем. По одному, не гуртом. Було порожньо. Гуркотіло десь. Пробігали одинцем люди й кидались у ворота (Тудор, Народження, 1941, 121); // Самотою, без інших. Паслася [корова] на пастівнику одинцем на яких п 'ятдесят кроків від решти худоби (Март., Тв., 1954, 248); Це ж добре, що.. всі вони тримаються гуртом, а якби він прийшов одинцем..? (Гончар, Таврія, 1952, 108).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | одинець | одинці |
Родовий | одинця | одинців |
Давальний | одинцеві, одинцю | одинцям |
Знахідний | одинця | одинців |
Орудний | одинцем | одинцями |
Місцевий | на/у одинці, одинцеві | на/у одинцях |
Кличний | одинцю | одинці |