окаянний
ОКАЯННИЙ, а, е. 1. заст. Грішний, проклятий. [Сильвестр:] Та хто ж цей окаянний! Його схопити треба! (Коч., Я. Мудрий, 1951, 22); * У порівн. Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить (Шевч., І, 1963, 329); // Гріховний, нечестивий. [Андрій:] Ми тобі й досі винуваті, і отсе прийшли з тобою розплатитися. За твою окаянну зраду та бісовське лихо, що ти на нас усіх замишляв, ми не заплатили тобі (Кост., І, 1967, 199); Ігуменя ж вела далі . - Ми вже й проклинали тих грішниць окаянних, анафемі їх привселюдно у храмі божому предавали і з ганьбою великою виганяли з монастиря (Мик., II, 1958, 293); // Уживається як лайливе слово. - Голівонько моя бідна! Карбованця? А щоб ти лоп [лопнув], окаянний, щоб ти не дочекав вечора, чорте кривий! (Коцюб., І, 1955, 443); - До нього оце приходив один ірод, окаянний чоловік (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 143).
2. розм., рідко. Дуже поганий, неприємний у якому-небудь відношенні. Завірюха кидала у віконця сніжні буруни, і окаянний вітер надривався в димарі, гудів і лютував (Донч., III, 1956,129).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | окаянний | окаянна | окаянне | окаянні |
Родовий | окаянного | окаянної | окаянного | окаянних |
Давальний | окаянному | окаянній | окаянному | окаянним |
Знахідний | окаянний, окаянного | окаянну | окаянне | окаянні, окаянних |
Орудний | окаянним | окаянною | окаянним | окаянними |
Місцевий | на/у окаянному, окаяннім | на/у окаянній | на/у окаянному, окаяннім | на/у окаянних |