опрічний
ОПРІЧНИЙ, а, е, заст. 1. Окремий. На Солом 'янськім шпилі вже заманячіли опрічні малесенькі халупки та землянки без дворів, без городів (Н.-Лев., IV, 1956, 258).
2. Відмінний від інших; особливий. - Іди служи, годи Енею, Він зна воєнне ремесло; Умом і храбростю своєю В опрічнеє попав число (Котл., І, 1952, 210); Цей чоловік якийсь опрічний од людей (Сл. Гр.).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | опрічний | опрічна | опрічне | опрічні |
Родовий | опрічного | опрічної | опрічного | опрічних |
Давальний | опрічному | опрічній | опрічному | опрічним |
Знахідний | опрічний, опрічного | опрічну | опрічне | опрічні, опрічних |
Орудний | опрічним | опрічною | опрічним | опрічними |
Місцевий | на/у опрічному, опрічнім | на/у опрічній | на/у опрічному, опрічнім | на/у опрічних |