осиротілий
ОСИРОТІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до осиротіти. Вона без міри любила й жаліла свого єдиного, рано осиротілого онука (Коз., Блискавка, 1962, 63); // у знач. прикм. Саливон, котрий, лишившися в Мирославі без усіх трьох синів-соколів, осиротілий, зразу підупав і постарів (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 458); Важко переступаючи по сипкому піску.., Орест Кіндратович брів углиб острівця, самотній, осиротілий (Вол., Самоцвіти, 1952, 25).
2. у знач. прикм., перен. Який став безлюдним, пустим; опустілий. На спустілих коліях кілька навантажених і стільки ж порожніх платформ. Усе покинуте, осиротіле (Ле, Клен. лист, 1960, 37); Тихий, осиротілий двір Оксани, повз який Середі довелось іти, ще більше пригнітив його (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 127); Темно-коричневими клаптями стеляться на обрії осиротілі гайки, хутірці... (М. Ол., Леся, 1960, 45).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | осиротілий | осиротіла | осиротіле | осиротілі |
Родовий | осиротілого | осиротілої | осиротілого | осиротілих |
Давальний | осиротілому | осиротілій | осиротілому | осиротілим |
Знахідний | осиротілий, осиротілого | осиротілу | осиротіле | осиротілі, осиротілих |
Орудний | осиротілим | осиротілою | осиротілим | осиротілими |
Місцевий | на/у осиротілому, осиротілім | на/у осиротілій | на/у осиротілому, осиротілім | на/у осиротілих |