остовпілий
ОСТОВПІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до остовпіти. Спинився я на хвильку остовпілий, Наслухав, як ярмо засніжене скрипить (Рильський, Поеми, 1957, 24); Кінь завмер. Він стояв, як укопаний, немов остовпілий від подиву (Збан., Крил. гонець, 1953, 9).
2. у знач. прикм. Який раптово втратив здатність рухатися, свідомо сприймати що-небудь (від хвилювання, розгубленості, з переляку і т. ін.). Калинович стояв у своїм кутику заглушений, остовпілий, безтямний (Фр., VI, 1951, 344); Вхопив [дід] з кілка шапку і вийшов з хати. Вражений з несподіванки Остап мовчав остовпілий (Гр., II, 1963, 459); // Який нічого не виражає; застиглий (про погляд, очі). Вона посміхнулася ще глузливіше і відвела очі. В чужих, остовпілих очах [фашистів] вона не знайшла честі (Тют., Вир, 1964, 446).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | остовпілий | остовпіла | остовпіле | остовпілі |
Родовий | остовпілого | остовпілої | остовпілого | остовпілих |
Давальний | остовпілому | остовпілій | остовпілому | остовпілим |
Знахідний | остовпілий, остовпілого | остовпілу | остовпіле | остовпілі, остовпілих |
Орудний | остовпілим | остовпілою | остовпілим | остовпілими |
Місцевий | на/у остовпілому, остовпілім | на/у остовпілій | на/у остовпілому, остовпілім | на/у остовпілих |