отруєний
ОТРУЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до отруїти. Змій був мудрий. Отруєну страву перший раз дав псові. Пес нараз іздох (Калин, Закарп. казки, 1955, 147); Стрілу витягли, але Василь зліг у постіль - стріла була отруєна (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 65); Текля плюнула на мішки цукру, отруєного гасом (Смолич, II, 1958, 41); - Готових страв не чіпати, вони можуть бути отруєні (Тют., Вир, 1964, 351); Нехай я отруєна злою журбою, Та в пісні на всяку отруту є лік (Л. Укр., І, 1951, 157); // отруєно, безос. присудк. сл. Пристав підскочив, як опарений: - .. Та тут, здається, все кує крамолу, все отруєно одним духом (Вас., І, 1959, 296).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | отруєний | отруєна | отруєне | отруєні |
Родовий | отруєного | отруєної | отруєного | отруєних |
Давальний | отруєному | отруєній | отруєному | отруєним |
Знахідний | отруєний, отруєного | отруєну | отруєне | отруєні, отруєних |
Орудний | отруєним | отруєною | отруєним | отруєними |
Місцевий | на/у отруєному, отруєнім | на/у отруєній | на/у отруєному, отруєнім | на/у отруєних |