паруючий
ПАРУЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до парувати1. Купа гною все ще тулилась до стайні, тепер чорна і паруюча після дощу (Коцюб., II, 1955, 397); // у знач. прикм. Доки одні реєструються, інші вже несуть звідкись казанки з паруючим окропом (Гончар, II, 1959, 177); На столі вже стояли паруючі млинці (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 55).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | паруючий | паруюча | паруюче | паруючі |
Родовий | паруючого | паруючої | паруючого | паруючих |
Давальний | паруючому | паруючій | паруючому | паруючим |
Знахідний | паруючий, паруючого | паруючу | паруюче | паруючі, паруючих |
Орудний | паруючим | паруючою | паруючим | паруючими |
Місцевий | на/у паруючому, паруючім | на/у паруючій | на/у паруючому, паруючім | на/у паруючих |