паскуда
ПАСКУДА, и, ж. і ч. 1. лайл. Погана, мерзенна, підступна людина. Не серед бою ти поліг, А згинув від паскуди, Що потаємно підстеріг Та ніж загнав у груди (Граб., І, 1959, 415); - Ану, посмій тільки вдарити! - А то що, дивитимусь на тебе, отаку паскуду! (Шиян, Баланда, 1957, 11); // тільки ж. Жінка легкої поведінки. - Тягається перед вінцем по паничах та ще й не винна?.. Геть, паскудо!.. Он молодий подякує тобі за паничівську ласку, - залящала фурія (Л. Янов., І, 1959, 327).
2. збірн., вульг. Тс саме, що паскудство 1. Чи то недоля та неволя, Чи то літа ті летячи Розбили душу? Чи ніколи й не жив я з нею, живучи З людьми в паскуді, опаскудив І душу чистую?.. (Шевч., II, 1963, 262).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | паскуда | паскуди |
Родовий | паскуди | паскуд |
Давальний | паскуді | паскудам |
Знахідний | паскуду | паскуд |
Орудний | паскудою | паскудами |
Місцевий | на/у паскуді | на/у паскудах |
Кличний | паскудо | паскуди |