перечити
ПЕРЕЧИТИ, чу, чиш, недок. 1. Заперечуючи що-небудь, не погоджуватися з кимсь, протидіяти чомусь. [Трохим:] Кріпись, Ганно.. Ольга коха Степана, нехай і дожида його; діждеться - нехай іде за нього, не борони їй і не переч! (Кроп., V, 1959, 143); Озброєним людям не можна було перечити, і вози в'їхали незабаром на доріжку в ліс (Мак., Вибр., 1956, 374); * Образно. Кисіль мовчав. Губи його шепотіли: - Іди. Дай мені спокій. А очі перечили: «Не вір. Не кидай мене..» (Мур., Бук. повість, 1959, 253); // Заважати кому-, чому-небудь. Парася, не підіймаючи очей, рішуче заявила батькові: - Тату, не перечте нашому щастю (Збан., Переджнив'я, 1955, 213); // Протистояти кому-, чому-небудь. А чи могла б якась інша, нехай і не така молода й не така недосвідчена в житті дівчина, перечити молодому, дужому, як дуб, кавалерові, перечити такій силі, розуму, такому лікарському хистові? (Ле, Міжгір'я, 1953, 15).
2. розм. Те саме, що суперечити. Чи ж перечить ся любов Тій другій і святій любови [любові] До всіх, що ллють свій піт і кров..? (Фр., X, 1954, 66); - Тичина - поет-новатор. Саме як такого - любив його Коцюбинський, вітав його Горький. Проте це аж ніяк не перечить тому, що Павло Григорович глибоко, по-творчому засвоює художні традиції минулого (Рильський, III, 1956, 404); - Хай будує [Осадчий греблю] для тваринницької ферми, а молодь слухатиме солов'я. Одне одному не перечить (Чаб., Тече вода.., 1961, 100).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | перечу | перечимо |
2 особа | перечиш | перечите |
3 особа | перечить | перечать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | перечитиму | перечитимемо |
2 особа | перечитимеш | перечитимете |
3 особа | перечитиме | перечитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | перечив | перечили |
Жіночий рід | перечила | |
Середній рід | перечило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | перечмо | |
2 особа | переч | перечте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | перечачи | |
Минулий час | перечивши |