плебей
ПЛЕБЕЙ, я, ч. 1. У стародавньому Римі - представник нижчого стану вільного населення. Вільне населення Риму, яке не входило в патриціанську общину, називалось плебеями (Іст. стар. світу, 1957, 146).
2. У буржуазно-дворянських колах - назва людини неаристократичного походження. До шостого класу він не встиг навіть зміркувати, що він плебей (дід його був міщанин, а батько - повітовий чиновник) (Крим., Вибр., 1965, 323); Плебей, безштанько, жебрак - син поштаря і швачки - дозволив собі покохати його [губернатора] дочку, кревну дворянку! (Смолич, II, 1958, 116).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | плебей | плебеї |
Родовий | плебея | плебеїв |
Давальний | плебеєві, плебею | плебеям |
Знахідний | плебея | плебеїв |
Орудний | плебеєм | плебеями |
Місцевий | на/у плебеї | на/у плебеях |
Кличний | плебею | плебеї |