побляклий
ПОБЛЯКЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до поблякнути. Нерівний брук заріс кущиками трави, побляклої вже, виснаженої вкрай (Кол., На фронті.., 1959, 126); В музеї історії Ленінграда зібрано немало матеріалів, зв'язаних з Великою Вітчизняною війною.. Ось побляклий від часу прапор першого полку Кіровської дивізії народного ополчення (Рад. Укр., 24. I 1964, 4); // у знач. прикм. Побляклими сумними полями нісся поїзд (Вільде, Повнол. діти, 1960, 347); На стіні висіло два старих, побляклих натюрморти (Збан., Малин. дзвін, 1958, 21); Хоч зорі вже погасли, та маячить і досі побляклий, ущерблений місяць (Шиян, Переможці, 1950, 211).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | побляклий | поблякла | поблякле | побляклі |
Родовий | побляклого | побляклої | побляклого | побляклих |
Давальний | побляклому | побляклій | побляклому | побляклим |
Знахідний | побляклий, побляклого | побляклу | поблякле | побляклі, побляклих |
Орудний | побляклим | побляклою | побляклим | побляклими |
Місцевий | на/у побляклому, побляклім | на/у побляклій | на/у побляклому, побляклім | на/у побляклих |