поволеньки
ПОВОЛЕНЬКИ, присл., розм. Те саме, що поволі. Сказав Славко якось несміливо, поволеньки, буцім кудись закрадаючись (Март., Тв., 1954, 369); Він, по-брязкуючи занозами, поволеньки збирався на оранку, як той чумак по сіль (Тют., Вир, 1964, 9); - Та поволеньки, - з днями, з допомогою розумних товаришів по школі я збагнула чари науки (Козл., Сонце.., 1957, 27).