поговірка
ПОГОВІРКА, и, ж., розм. 1. Те саме, що поговір. - Ріжні [різні] поговірки йдуть про Вас: гадають, що ви ніде не бували, соромитесь, бо не знаєте приписів доброго товариства (У. Кравч., Вибр., 1958, 333); На цілий місяць дала [Мадьярка] довгоязиким жінкам предмет до цікавих поговірок і сміху (Мак., Вибр., 1954,120).
2. Об'єкт осуду, розмов, пересудів. А тепер же ти ні жінка, ні дівка, А тепер же ти людська поговірка (Чуб., V, 1874, 337).
3. Ходячий образний вислів; приказка. Зніметься оце чоловік, майне на вільні степи.. Багато тоді накивало п'ятами і одиноких і цілими сім'ями... Тоді й поговірку зложили: мандрівочка - наша тіточка! (Мирний, II, 1954, 97).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поговірка | поговірки |
Родовий | поговірки | поговірок |
Давальний | поговірці | поговіркам |
Знахідний | поговірку | поговірки |
Орудний | поговіркою | поговірками |
Місцевий | на/у поговірці | на/у поговірках |
Кличний | поговірко | поговірки |