погорджений
ПОГОРДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до погордити; // у знач. прикм. Ой доле! Погорджений кохання цвіт - зів'ялий - вже не зацвіте ніколи... (У. Кравч., Вибр., 1958, 55); // погорджено, безос. присудк. сл. Й досі печуть щоки від сорому, кали згадає [Ганна], як її було погорджено (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 91).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | погорджений | погорджена | погорджене | погорджені |
Родовий | погордженого | погордженої | погордженого | погорджених |
Давальний | погордженому | погордженій | погордженому | погордженим |
Знахідний | погорджений, погордженого | погорджену | погорджене | погорджені, погорджених |
Орудний | погордженим | погордженою | погордженим | погордженими |
Місцевий | на/у погордженому, погордженім | на/у погордженій | на/у погордженому, погордженім | на/у погорджених |