погорілий
ПОГОРІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до погоріти; // у знач. прикм. Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, зі стін руїни з галасом знялось вороння (Коцюб., II, 1955, 7); Грибовський.. подався садом повз погорілі тягачі й шаснув з чорного ходу до школи (Довж., І, 1958, 371); Сашко.. глибоко зневажав погорілого поміщика Золотарьова - як акулу капіталу (Смолич, V, 1959, 40); // у знач. ім. погорілий, лого, ч .; погоріла, лої, ж. Те саме, що погорілець. Побачить [Оксана] старця, каліку або погорілого, вже вона усе покине - зараз до нього, розпитує (Кв.-Осн., II, 1956, 424); Забрала я погорілу до себе жити (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 62).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | погорілий | погоріла | погоріле | погорілі |
Родовий | погорілого | погорілої | погорілого | погорілих |
Давальний | погорілому | погорілій | погорілому | погорілим |
Знахідний | погорілий, погорілого | погорілу | погоріле | погорілі, погорілих |
Орудний | погорілим | погорілою | погорілим | погорілими |
Місцевий | на/у погорілому, погорілім | на/у погорілій | на/у погорілому, погорілім | на/у погорілих |