подзьобаний
ПОДЗЬОБАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до подзьобати 3. Подзьобане віспою бородате обличчя осміхалося (Коцюб., І, 1955, 368); На подзьобаному дощем піску залишалися відбитки його босих ніг (Шиян, Гроза.., 1956, 682); * Образно. - Це й тебе стосується, - відповів Євген Панасович, вдивляючись в листочок цигаркового паперу, густо подзьобаний чорним ряботинням літер друкарської машинки (Речм., Весн. грози, 1961, 84); * У порівн. За огорожею безвільно лежало розімліле, заспокоєне море без жодної хвильки, тільки рябе якесь, ніби подзьобане дощовими краплинами (Збан., Сеспель, 1961, 41); // у знач. прикм. Зирк - перед нею стоїть паламар і держе [держить] в руках олив'яну тарілочку з високою подзьобаною проскурою (Мирний, III, 1954, 321); Жалюгідний вигляд мав подзьобаний, гривастий лев на рештках кам'яного ганку (Юхвід, Оля, 1959, 33).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | подзьобаний | подзьобана | подзьобане | подзьобані |
Родовий | подзьобаного | подзьобаної | подзьобаного | подзьобаних |
Давальний | подзьобаному | подзьобаній | подзьобаному | подзьобаним |
Знахідний | подзьобаний, подзьобаного | подзьобану | подзьобане | подзьобані, подзьобаних |
Орудний | подзьобаним | подзьобаною | подзьобаним | подзьобаними |
Місцевий | на/у подзьобаному, подзьобанім | на/у подзьобаній | на/у подзьобаному, подзьобанім | на/у подзьобаних |